СЬОГОДНІ МИНАЄ 85 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА (1938—1985)
Мабуть, більшість сучасників Василя Стуса, які пережили його, відчувають певну вину перед цим чоловіком. Це вина за те, що ми жили поруч з ним — і нічого не знали про нього. Він був настільки глухо замовчуваний владою, що більшість його сучасників уперше довідалася про Стуса вже після його смерті. Та й вірші його стали доступними теж посмертно.
Це вина — без вини, але від того вона тяжка не менше.
Василь Стус – поет, мислитель, правозахисник, чиє ім’я стало синонімом незламності волі людини, яка реалізує себе в будь-яких умовах. Непримиренність до свавілля і незламність сили духу зробили Стусове ім’я знаковим для всіх дисидентів СРСР і абсолютним втіленням національної гідності.
Упродовж тривалого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Його творчість є помітним явищем української та світової літератури.
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в селянській сім’ї. Був четвертою дитиною в родині. Навчався в середній школі м. Сталіно (нині – Донецьк), яку закінчив зі срібною медаллю.
У 1954 році вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту, де у 1959 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Українська мова та література». По закінченні інституту три місяці вчителював у Таужнянській середній школі Кіровоградської області, потім два роки служив в армії на Уралі. У тому ж році з’явилась перша публікація поезій В. Стуса. У 1961–1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівка Донецької області. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс» (м. Донецьк), яка тоді почала виходити не лише російською, а й українською мовою.
1963–1965 р.р. – аспірант Інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». У цей час підготував і здав до видавництва «Молодь» першу збірку віршів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Був членом клубу творчої молоді, яку очолював Лесь Танюк. У ранніх творах митця виразно звучить мотив приреченості, трагічної долі, самотності.
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції Василя Стуса було відраховано з аспірантури.
Після цього заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, на шахті, залізниці, будівництві, у котельні, метро. Протягом 1966–1972 років – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.
У 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 року у них народився син Дмитро – український письменник, літературознавець, редактор, дослідник творчості батька.
Пропозицію Стуса опублікувати свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а у 1970 році збірка потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Все це та його літературна діяльність призвели до арешту. 12 січня 1972 року Василь Стус заарештований разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками: І. Світличним, Є. Сверстюком та ін. Впродовж майже 9 місяців перебував у слідчому ізоляторі, саме тоді було створено збірку «Час творчості».
На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до п’яти років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання поет відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
По закінченню терміну заслання В. Стус повернувся до Києва. Брав участь у роботі Української Гельсинської групи, але через вісім місяців був заарештований вдруге й засуджений на десять років примусових робіт і п’ять років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у Пермській області (Росія). На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодування.
Василю Стусу заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиначку. 28 серпня 1985 року за наклепом його відправили до карцеру, на знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у карцері табору особливого режиму. Поховали його в безіменній могилі під № 9 на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 року прах Василя Стуса перепоховано в Києві на Байковому кладовищі.
У 1990 році Василь Стус був реабілітований.
Ідея Стуса—нетерпимість до зла і байдужості, прагнення свободи—жива і досі.
ДІЗНАТИСЬ БІЛЬШЕ ПРО ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ СТУСА
- сайт-музей “СтусЦентр”, створений Дмитром Стусом. Тут зібрано біографію поета, його цитати, твори, фото, відео. Також окремо можна послухати вірші Василя Стуса, зачитані ним самим;
- короткометражний фільм “Палімпсест” (2014) режисера Романа Веретельника за мотивами однойменної моновистави Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса;
- радіоверсія моновистави (2021) за творами Василя Стуса у виконанні актриси Галини Стефанової;
- документальна кінотрилогія “Просвітлої дороги свічка чорна” (1992);
- фільм “Заборонений” (2019), режисер Роман Бровко;
- документальний фільм “Ваш Василь” (2019);
- книжка “Василь Стус: життя як творчість”, авторства Дмитра Стуса.
