Володимирська районна рада - офіційна сторінка

Волинська область

СЬОГОДНІ МИНАЄ 85 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА (1938—1985)

Дата: 06.01.2023 11:21
Кількість переглядів: 384

Мабуть, більшість сучасників Василя Стуса, які пережили його, відчувають певну вину перед цим чоловіком. Це вина за те, що ми жили поруч з ним — і нічого не знали про нього. Він був настільки глухо замовчуваний владою, що більшість його сучасників уперше довідалася про Стуса вже після його смерті. Та й вірші його стали доступними теж посмертно.

Це вина — без вини, але від того вона тяжка не менше.

Василь Стус – поет, мислитель, правозахисник, чиє ім’я стало синонімом незламності волі людини, яка реалізує себе в будь-яких умовах. Непримиренність до свавілля і незламність сили духу зробили Стусове ім’я знаковим для всіх дисидентів СРСР і абсолютним втіленням національної гідності.

Упродовж тривалого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса повертається до читачів, її публікують газети й журнали, народжуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав. Його творчість є помітним явищем української та світової літератури.

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в селянській сім’ї. Був четвертою дитиною в родині. Навчався в середній школі м. Сталіно (нині – Донецьк), яку закінчив зі срібною медаллю.

У 1954 році вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту, де у 1959 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Українська мова та література». По закінченні інституту три місяці вчителював у Таужнянській середній школі Кіровоградської області, потім два роки служив в армії на Уралі. У тому ж році з’явилась перша публікація поезій В. Стуса. У 1961–1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівка Донецької області. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасс» (м. Донецьк), яка тоді почала виходити не лише російською, а й українською мовою.

1963–1965 р.р. – аспірант Інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». У цей час підготував і здав до видавництва «Молодь» першу збірку віршів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Був членом клубу творчої молоді, яку очолював Лесь Танюк. У ранніх творах митця виразно звучить мотив приреченості, трагічної долі, самотності.

У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції Василя Стуса було відраховано з аспірантури.

Після цього заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, на шахті, залізниці, будівництві, у котельні, метро. Протягом 1966–1972 років – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

У 1965 році одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 року у них народився син Дмитро – український письменник, літературознавець, редактор, дослідник творчості батька.

Пропозицію Стуса опублікувати свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а у 1970 році збірка потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, протестував проти арештів своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Все це та його літературна діяльність призвели до арешту. 12 січня 1972 року Василь Стус заарештований разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками: І. Світличним, Є. Сверстюком та ін. Впродовж майже 9 місяців перебував у слідчому ізоляторі, саме тоді було створено збірку «Час творчості».

На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до п’яти років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання поет відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

По закінченню терміну заслання В. Стус повернувся до Києва. Брав участь у роботі Української Гельсинської групи, але через вісім місяців був заарештований вдруге й засуджений на десять років примусових робіт і п’ять років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у Пермській області (Росія). На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодування.

Василю Стусу заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиначку. 28 серпня 1985 року за наклепом його відправили до карцеру, на знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року Василь Стус помер у карцері табору особливого режиму. Поховали його в безіменній могилі під № 9 на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 року прах Василя Стуса перепоховано в Києві на Байковому кладовищі.

У 1990 році Василь Стус був реабілітований.

Ідея Стуса—нетерпимість до зла і байдужості, прагнення свободи—жива і досі.

 

ДІЗНАТИСЬ БІЛЬШЕ ПРО ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ СТУСА

  • сайт-музей “СтусЦентр”, створений Дмитром Стусом. Тут зібрано біографію поета, його цитати, твори, фото, відео. Також окремо можна послухати вірші Василя Стуса, зачитані ним самим;
  • короткометражний фільм “Палімпсест” (2014) режисера Романа Веретельника за мотивами однойменної моновистави Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса;
  • радіоверсія моновистави (2021) за творами Василя Стуса у виконанні актриси Галини Стефанової;
  • документальна кінотрилогія “Просвітлої дороги свічка чорна” (1992);
  • фільм “Заборонений” (2019), режисер Роман Бровко;
  • документальний фільм “Ваш Василь” (2019);
  • книжка “Василь Стус: життя як творчість”, авторства Дмитра Стуса.

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора